Незабаром пролунає останній дзвінок для моїх учнів-випускників 11-Б класу НВК «Олімп» : 

Безуханич Наталії, Білодон Ірини, Василькова Олексія, Годуляна Сергія, Гроховецького Ігоря, КошелапАльони, Легкої Ганни, Ніколаєнко Ірини, Навалової Катерини, Панченко Олени, Ротара Миколи, Савчук Світлани, Сизова Віталія, Смітюха Віталія, Скидана Михайла Сьомик Ірини, Чоботар Катерини, ЯгузинськоїАльони.

    

  Уже дорослі і зовсім не схожі на тих маленьких, розгублених діточок-пʼятикласників, з високо піднятими головами, з іскорками щастя в очах, а з чарівними усмішками на обличчях переступають шкільний поріг мої учні - випускники 11-Б класу.! Так! Неповторний і унікальний клас! Чудові, прекрасні, талановиті! Дружньо і весело прожили вони цей шкільний рік:одинадцять прекрасних лебідок-дівчат і сім красенів-хлопців.

    Їх лише вісімнадцять, але жили, наче як одна сім’я, доповнюючи один одного! Завтра вони вже самостійні люди, незалежні від уроків і вчителів, позаду залишаться зошити, щоденники, контрольні, тести… Але думки завжди будуть повертати їх до школиі, бо ж у ній прожито одинадцять років життя. Хіба її можна забути ?

    Ще довго ходитиме думка про школу за кожним, хто цієї весни вийде з неї у самостійне життя.Вранці прокидатиметься з трепетом, що запізнився на урок,чи чогось не вивчив, а згодом все перестане бути таким вражаючим, але не забудеться ніколи!

     Хочеться, щоб усі роки шкільного життя були світлими, радісними, щасливими, веселими, бо життя дається  людині лише раз  і хай воно буде гарним!

     Ми, вчителі, покликані робити життя дітей у школі саме таким — гарним, радісним, веселим, тому що вже ніхто не буде цього для них робити так щиро, так самовіддано, як вчителі. Всі долатимуть свій шлях у житті, свої стежки, свої пороги.. І тільки думка про школу об’єднуватиме їхні серця у часи тяжких випробувань, вона, як світлий і теплий вогник, зігріватиме їх тими далекими споминами, коли все було так легко і просто, коли все робилося для тебе, щоб тобі було радісно і легко...  Це ще буде, але вони про це дізнаються потім, а зараз їх чекає весняний випускний бал — велике свято: трохи сумне, бо ж це прощання, але більше веселе...  А мені завжди здається, що ці діти схожі на пташок, котрі покидають своє гніздо, щоб знятися у синяву небес і полетіти у безмежний простір, ще не знаючи, що там на них чекає. Небо, велике, безмежне і синє, кличе, вабить, не дає спокою, манить, чарує, заворожує…І летять ці діти птахами у життя, сміливо, безпечно, щиро вірячи в те, що всі там знайдуть себе, своє покликання, розкриють своє обдарування — і заживуть щасливо і радісно...

     Дай, Боже, щоб так і було! А ми восени знову зустрічатимемо малих пташенят, щоб зігріти, виростити, вивчити, виховати і всі роки для них жити, працювати, щоб одного весняного дня провести їх до порогу і благословити на щасливий політ у безмежну синяву неба, у широкий і незбагненний  білий світ. Хай щастить вам всім у вільному польоті, хай дмуть вам попутні вітри, будьте, діти, щасливі!
     Хочу , мої дорогі випускники, побажати вам: Нехай ваші мрії на крилах дитинства Сягають незвіданих досі висот. Хай стане снаги не згубити в дорозі Вам Богом наданих талантів і чеснот. Справді, фортуна не всім посміхається, Є у житті лиш єдиний гарант: Не продається і не купується Добре ім’я, любов, і талант. Нехай вас сонячні промені голублять І все тепло вам віддають, Нехай усі вас дуже люблять, Усім щасливо! В світлу путь!

 

Класний керівник 11-Б